Хміль вговоряв калину біля тину.
Не відвертайсь,а посміхнись мені.
А я тебе до віку не покину.
Кохати буду в горі і в біді.
Від слів його ласкавих червоніла.
Повірила і голову схилила.
Суцвіття біле вітер обривав.
Бо вдачу цього хмелю добре знав.
Хміль вговорив таки калину бідну.
А сам поповз мов змій.Жорстокий,хтивий.
Обвив гілля і заховав від світла.
Таку беззахисну,таку красиву.
Розрісся хміль і прикував калину
своїми стеблами мов ланцюгами.
Вже дихати не може і чорніють
її всі квіти,листя під ногами.
Ось так в житті буває.Сонце сяє.
Туманом вечір плечі обгортає.
Радій життю.Не вір таким як хміль.
Бо зрадить,вийме душу хижий звір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949722
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.06.2022
автор: кацмазонка