Молоденька продавчиня сиділа на касі.
В черзі - жінка котра завжди жила на Донбасі.
Де було це? Львів? Хмельницький? Значення не має.
-Триста двадцять, прошу пані. - Я нє панімаю!
Гаварітє мнє па рускі. Бєжєнци ми, дєтка.
Внуку, вот,у вас нашла я вкусниє канфєткі.
Дівчина підняла вгору сумні карі очі.
Так їй гірко зразу стало, що не було мочі.
Сперечатись не хотіла. Та терпіть несила...
- Перейти на українську я б вас попросила.
- Что сказала ти? Как смєєш? Да ти кто такая?
Ти сідіш а нас бамбят там, с пєрвих чісєл мая.
І умить кудись поділась витримка залізна,
Зникла посмішка у юнки і сказала грізно:
-Ви приїхали на мене просто накричати?
Чи не хочеться вкраїнську вам, пані, вивчати?
А це просто. Лиш не треба людей зневажати.
" Добрий день" всім, замість " здрастє" , навчіться казати.
Ще - " будь ласка", не " канфєти" а смачні цукерки.
А на сході України і я могла вмерти...
Піднялася, взяла костур. - Обслужіть, дівчата!
Бо вже хочеться від болю й розпачу кричати.
Однострій зняла... І рани вже майже зажили...
Та російську терпіть, правда, я не маю сили!
Валентина Дацко/Урода
01/06/2022
.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949410
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2022
автор: Гонорова пані