Куди ти вийдеш? Виходу нема.
Цвітуть каштани, відцвітають вишні.
Ще трохи і відбудеться весна -
ота, колись оспівана Всевишнім.
Ота й не ця. Під кулями злоби́.
Під градами не з неба, а під небом.
Сльозою в'яжуть плід новий сади,
бо жити треба, жити якось треба.
І б'є у груди розкішшю бузок.
І б'ють у серце спогади не з нині,
де так наївно мельдувався крок,
аж розростався день усередині.
Й не думалось, що прийде час на цвіт,
на те, аби його зривали люто.
Пелюстка кожна, наче гострий міт,
що жодному нічого не забуто.
Бо нині вихід? Виходу нема.
Бо так судилось - до країв й без краю.
Весна минає. Йде по ній війна,
змітаючи за цвітом вражу зграю.
12.05.22 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947934
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2022
автор: Леся Геник