Кажуть, що за царя Хмеля,
людей було жменя,
А за царя Панька,
була земля тонка,
як її пальцем ткнеш,
то й воду тоді п"єш...
Чи так, а чи не так було,
я у книжках читаю...
Та ще й тримаю я весло,
що нас веде у далі...
Терпимо болі від розлук
із рідними своїми...
І не жалієм ніг і рук,
працюєм, що є сили...
В роботі старість доганя,
уже й не поспішаєм,
Бува й спиняємось щодня,
тоді й відпочиваєм...
Наше життя, це як похід,-
від Сходу і до краю...
У кого вдалий отой Схід,-
все буде добре й далі...
Ми працею усі живем,
працюючи, співаєм...
А прийде час і ми помрем,
і ви, і я це знаю...
Над Римом висить неба тінь,
й знамена перемоги...
Мені ж вчувається вже дзвін,-
важливої дороги...
Живем все більше для дітей,
для внуків і правнуків,
сповнені мрій й нових ідей,
бува долаєм й муки...
На жаль життя йде до кінця,
то плачем, то співаєм...
І не чекаємо гінця,
кінець самі стрічаєм...
Про свої болі і жалі,
рідним своїм не кажем,
долаєм прикрощі самі,
та часом й помираєм...
Поки живі, готові йти
тернистими стежками,
мусимо хрест свій донести,-
до неба і до ями...
Фантазувати вмієм ми,
і днями, і ночами...,
Допоки сон нас не зморив,
пливемо десь у далі...
Дякуєм Богу, що живем,
хоч й важко нині жити...
Мудріші, звісно, ми стаєм,
уміємо й любити...
Хоч з кожним днем все важче йти,
та ми йдемо ногами...
Хотілося б мету оту,
погладити руками....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947923
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2022
автор: геометрія