На ліжку холоднім,
на рідній землі,
вмирав піхотинець
знайомий мені...
Я бігла до нього,
його щоб спасти,
та сил не хватило
добігти туди...
Не знала я точно,
де він помирав...
Ніхто про те місце
не відав й не знав...
А я поспішала,
боялась спізнитись,
помогти хотіла
тому піхотинцю...
І довго я бігла,
стежину шукала,
його б врятувала,
та я не добігла...
Спіткнулася, впала,
піднятись не встигла,
помер піхотинець,
пілотка лишилась...
На згадку пілотку
його залишила,
мені ж бо здалося
пілотка то сина...
Та ось хтось постукав
у моє віконце...
Схопилася швидко
від променів сонця...
Нарешті проснулась,
і все зрозуміла,,
пілотка то батька,
у сні мені снилась...
І я у ту нічку
вже більше не спала,
пілотка ж бо тата
мене налякала...
А може й не тата,
а чийогось сина,
пілотка звичайна,
мене розбудила...
Чи того піхотинця,
чи когось другого,
пілотку і сон той,
не забуть ніколи...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947834
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.05.2022
автор: геометрія