Давно живу я у Долинській,
тут пахне м"ятою трава...
Вдихаю я повітря чисте,
знаходжу радужні слова...
Долинська, ти моя пречиста,
такої більш нігде нема...
Люблю тебе ніби з дитинства,
тут друзі є й моя рідня...
Тут працювала я у школі,
і задоволена була...
І дуже вдячна своїй долі,
що тут й щасливою була...
Роки у вирій відлітають,
та все ж допоки я жива,
люблю її і все, що маю,
друзі і дім, і всі дива...
Найбільше диво, звісно люди,
таких мабуть нігде нема,
щирі і лагідні, й розумні,
красиві й гарні, як весна...
Я тут пізнала щастя й горе,
давно на пенсії вже я...
І дуже вдячна своїй долі,
в Долинська - радість вся моя...
У іншім світі мої рідні,-
і мама, й чоловік, і син...
Та спогади все ж більше світлі,
і вічний спокій буде й мій...
Давно живу я у Долинській,
тут пахне м"ятою трава.
Повітря тут завжди пречисте,
цікаві люди і дива...
На цвинтарі для мене місце,
поруч із рідними людьми...
Там поховають мене рідні,
й спокійно буде там мені...
Та я вмирати не спішу ще,
живу на пенсії давно...
Вдихаю я повітря чисте,
ніби дивлюсь якесь кіно...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947686
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2022
автор: геометрія