Потягнулись до сонця озимі напружені стебла-
В мирну землю пшениця посіяна ще восени.
Знову грім - то не злива збирається ждана і тепла-
Знову котиться полем загрозливий голос війни.
Підминають під себе стебло знавіснілі зетанки,
Підіймається вибух до неба- з чорнОзему пил .
Тут заліза і тіла пшениця обгорне останки...
На зеленому полі воронки, мов сотні могил
Залишає війна.
А зерно проростало щосили,
Убираючи жовтня тепло, листопада росу.
Ти заплатиш й за поле, що танки твої тут змісили,
Окрім плати за кров і невинну дитячу сльозу,
Окрім плати за те, що десь батько чи син вже не дома,
Десь коханий чи брат не вернУться на рідний поріг.
Будеш довго платить, ще і внуків розплата ця стомить.
...
Ну а поки - лягай, тут, в озимих, обабіч доріг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947593
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.05.2022
автор: Lesya Lesya