Неспокійно якось спала,
відчувала в серці біль...
Ніби я у парку "Слави"
з ворогами бачу бій...
І снаряди рвуться близько,
кулі навколо свистять,
а мій тато з автоматом
в бій веде своїх солдат...
Все змішалось: час і люди,
я дивлюся на той бій,..
і гукаю що є сили:
"Я з тобою, рідний мій!"
Я торкаюсь обеліска,
через шум і тріск, і свист,
чую голос тата близько,-
рідний, впевнений, чіткий:
"Що ти, доню, Боже правий,
сюди, донечко, не йди,
захищать вас наше право,
ти ж додому поспіши!
Дома ждуть тебе бабуся,
старший брат, мала сестра,
і хвилюється матуся,
а ти, доню, тут одна...
А до мене, неможливо,
навіть думати не смій!
Ти пробач, що так вже вийшло,
ми ведем смертельний бій..."
В тім бою татко загинув,
і його весь батальйон,
тільки де його могила
не повідав навіть сон...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947395
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2022
автор: геометрія