Мені Самотність приміря́ла ланцюги:
"Бери оці, вони тобі пасують..."
Я не змогла сказати твердо "ні".
Ті ланцюги мене - таки врятують...
Нехай залізо руки обпліта,
Щоб я, бува, не чула їхню силу.
Аби мене обійми серед дня
Не змусили когось торкнути сміло...
У відповідь обіймів не чекай,
Самотність ланцюги уже скувала.
Не вірю більше зраненим губам,
Що про залізо слова не сказали...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947245
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.05.2022
автор: Тетяна Білогай