З кацапів сміємось
Гордість за нас
Солдат украв чайник
Та дно він оставив
Спокуси, завісті блуд його взяв
От і украв, а ми ж не такі
Багаті , заможні
Вони босі й голодні
Та все це слова
Іду біля урни
Одні не доїли
В пакет і в урну
Не голодні
А поряд жіночка ішла
До сліз картина
Просто жах
Той хліб у жменьку та до губ
І голод навіть із даля, аж до кісток
Це бачити жах
Люди мимо пройшли
Ніби це норма
Їм всеодно
І біль за нас, за наш народ
Картина страшна ця картина
Одні жирують
Інші бідують
Інших бачим
Вороги, а чим кращі ми?
Не такі ?
Мало голодних ?
Мало босих ?
Людей з роботи не звільнили ?
Раніше й пяні працювали
І всіх безплатно лікували
Копійка - світла кіловат
За три копійки - кубометр газу
За 40 років все ж змінилось
Одні в маєтках, інші в замках,
А є такі як жінка ця,
Що жадні крихти хліба.
Напевно й хворі,
Нездорові, чому тоді ми так радієм ?
Тисячі жертв, розруха навколо
Нам показали фрагмент
Вони все це пережили ?
Чомусь маєтки не горіли ,
На замки їх ракети рашистів теж не летіли
Чомусь де бідні люди лиш живуть
Туди ці гади всі і бьють
Не бачили з екрану як замок палав.
Школа, садочок, квартал де живуть - горіли й не раз.
То, що е навмисне в ці цілі лиш б'ють?
Хто знає правду той мовчить.
Червоний хрест бідні не бачать,
Гуманітарку всім дають ?
Тим , що так сильно бідує ??
Тим, що без осель остались ?
Чому на скаладах все це є ?
Жах же навколо ?
Всі на своїх місцях ми боремось за перемогу ?
Та от питання, хоч й не час,
Чи всі нажаль на цих місцях ?
Чи на своїх ті, хто керують
Раз люди гибнуть і бідують.
Що хто зробив конкретно сам
Із тих хто нами керував
Останні 40 років.
Хто був гарантом миру,
Слугою був народу.
Чому народ зарплату таку мізерну має.
Лиш той, хто владу захищає,
Лиш той побільше й заробляє.
Чому при владі олігархи ?
Чому народ бідує,
А хто продав відчизну
Чому в цей час жирує ?
Чому війну цю допустили ?
Чому третю ядерну державу
З другою за 40 років зтравили.
Чому перзиденти це допустили.
За вісім років війни не зупинили ?
Питань багато ?
Комусь ще смішно ?
Ждем горя в кожній сім'Ї?
А може розум все ж вернеться ?
А може серце й там заб'ється?
Десь наверсі.
Чи всі давно там неживі ?
Будем віками воювати.
Одне одного вбивати ?
Прості люди ні там, ні тут
Війни ж не хочуть,
Помирати, та мусять йти і воювати.
Приказ.
А хто його дає ?
Дві людини вирішують все.
Кому вимирати, кому багатіти.
Хіба можна після цього щасливо жити.
І далі "царям" цим служити?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947139
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2022
автор: oreol