Біла голубка прагнула волі
У мріях в синю даль злітала .
Просила Бога кращої долі
В саду, як соловей співала.
На голубку напали ворони
рвали з неї білі пір'їнки.
Думали, що є орли -барони
І знущались із українки.
Голубку ворон клює, кусає
Вона відбивається крильми.
Шукає волю небо безкрає
Щоб віднайти світло поміж тьми.
Зловили та кинули в темницю
Морили голодом в дику лють .
І розпинали голубку птицю
Думали, що у порох зітруть.
Це моя земля і мій рідний дім
Чужинцю, тут місця немає.
Хто розпалює вогонь бій у нім
Той у попелищі згорає.
Розпинали, та ламали крила
І плювали на українку.
Від знущань , ран стигла кров у жилах
І за свій край лила кровинку.
Ні, вам мене ніколи не вбити!
Не зламаєте дух у мені.
У цвіті калини буду жити
І оживу в пісні на землі.
Я, українкою народилась,
А Україна- мати земля.
У цім двобою я відродилась
щоб у світ нести своє ім'я.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946766
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.05.2022
автор: Чайківчанка