Ненька моя Батьківщина,
Тебе знов в (цензура) умочають.
В чому ж це матінка винна,
Що діти її зневажають?
Нащадки козацького роду,
Гунів, що римлян побили,
Вже свою не бачать вроду,
Гілку рубають, де сіли.
А все тому, що і зараз,
Як у часи Кобзаря,
Нашою кров’ю вмивалась
(цензура), що їсть та співа.
Нам вони творять закони,
Самі ж живуть не по ним.
Семеро гублять мільони,
Роблять життя більш важким.
В цьому пеклі одна втіха –
Ти поряд зі мною.
Щебетить дзвіночок сміха,
Дзюркотить водою.
Завжди бути з тобой разом –
Більше і не треба.
Через тебе втрачу розум,
Піднімусь до неба.
02.12.97
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946759
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.05.2022
автор: Ярост Зандр