Незабутнє Перше Травня,-
було в нас одне на двох...
На рушник тоді ми стали,
повні мрій всіх і думок...
Йшли роки, а ми любили,
і у злагоді жили...
Троє діток народили
і щасливими були...
Як давно це відбулося,
не минули ми й біди...
Старший син тоді загинув,
зореносної весни...
Дуже нам тоді боліло,
й не спинить було біди...
Ми обоє посивіли,
і у розпачі жили...
Нас це горе об"єднало,
в нього донечка мала,
ми її до себе брали,
й вона в спокої росла...
Час спливав і ми старіли,
для онуків вже жили...
Та невістка захворіла,
і на той світ відійшла...
Ти не стерпів втрат і болей,
відійшов за ними й ти...
Де взялися в мене сили,
щоб все це перенести...
Двадцять два предовгих років,-
я живу вже знов одна,
жду онуків яснооких,
та буваю і сумна...
Їх же четверо у мене,
і правнучка уже є...
Хоч живуть усі далеко,
й телефони в усіх є...
І сьогодні в Перше Травня,-
я на цвинтар знов піду...
І гостинців всім поставлю,
й про життя все розкажу.
Все наладилось поволі,
та прийшла нова біда,
знов війна у нас сьогодні
наший спокій убива...
Важко жити всім сьогодні,
та Надія не вмира...
Усі дії в нас повільні,
жаль, що я уже стара...
Та я вірю українцям,
у них сили вистача,
додадуть тим злим рашистам,
упадуть хай сторчака...
І сьогодні, як учора,
в нас іде та зла війна...
Пересилити всі болі
нам весна допомага...
Перше Травня незабутнє,
мене в світі цім трима...
А ще діти наші й внуки,
додає сил нам весна...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946583
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.05.2022
автор: геометрія