Буває, що б"ють "барабани",
і сон пропадає кудись...
Здається, що то вже тумани,
ведуть людей вдаль і увись...
Ховаються люди в підвали,
і терплять: і злидні, і глум...
Мізки в головах уже встали,-
єство переходить у сум...
Тремтять бува руки і ноги,
і очі сльозяться бува,
звертаються люди до Бога,
в молитвах душа ожива...
У головах щось гуде дзвінко,
не знати і звідки взялось,
і біль дістає до печінки,
а може почує все Бог...
І страх не відходить в підвалах,
бо й там лише злидні і сум...
І мрії кудись повтікали,
життя стає схоже на глум...
Хтось плаче, хтось кличе, хтось слуха,
а в душах благання і гнів...
Ну де ж він узявся той путлер,
що військо послав на наш двір?..
З підвалу виходити страшно,
бо там невідомість і страх...
Надійніше все ж у підвалах,
і це перед Богом не гріх...
Хтось вийде усе ж із підвалу,
розвідку якусь проведе...
Малеча сидить біля мами,
чи скоро усе це мине?..
Таке ось у нас сьогодення,
страждають старі і малі...
Та вистоять все ж таки треба,
заради життя на землі...
Колись же війна ця скінчиться,
відновимо втрачене все...
І буде весна у столиці,
і щастя до всіх ще прийде...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946114
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.04.2022
автор: геометрія