Хай дивляться люди: вона зупинилась
По́серед болю німих авеню.
На власнії груди важезно схилилась
І стала терпіти побої дощу...
Люди минали розмочену сукню
І довге волосся, і гострість плечей.
Давно вже у світі таке повелося:
Люди не бачать подібних - Людей...
Вона не благала в кричущому вітрі.
Вона не спиняла в потоці життя,
А тільки стояла у змоченім світлі
Серед мільйонів, та зовсім одна.
Всередині билась лише порожнеча,
Що легко загарбала поле ідей.
Найкращим рятунком була колись втеча,
Але не сьогодні, але не тепер.
Обліплене тіло скидалося жаром.
Сукня світила прозорістю мли.
Кров істікала розпеченим шрамом,
Що впився у спи́ну з легкої жаги...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945647
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.04.2022
автор: Сара Ґоллард