За ґратами грудей давно смиренне,
зітхає стиха серце, ще і ще,
коли переплітається сирена
з нічним квітневим громом і дощем.
Коли святі виходять з рам іконних
і йдуть на фронт, бо хто, як не вони?
І злива виграє на підвіконні
симфонію квітневої війни.
А блискавки січуть, сліпучі й гострі,
орду нічного неба, мов списи.
І пруть, і пруть, і пруть незвані гості,
гарчать, немов сліпі скажені пси.
Недовго ж їм шакалами й круками
у пошуках стерв'ятини кружлять.
На них, наготувавши рій арканів,
голодна зачекалася земля.
Ніч. Дощ. А десь на східні перелоги,
з-за скіфських баб і сонних ще могил
встає досвітнє сонце Перемоги,
і нищить темні орди до ноги!
© Сашко Обрій.
12.04.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944998
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.04.2022
автор: Олександр Обрій