Цей чабан, мов цар, що має козир,
мов веде до Бога небожат, –
вулицею сніжно-білі кози
підтюпцем замріяно біжать.
Повагом дослідники цікаві
міряють копитцями асфальт,
смикають кущі та ранні трави,
горді, мов зірки з газетних шпальт.
Постаті козині величаві
в балку проводжає мій сусід.
Козам не відмовити у праві
ковзати стежками по росі.
Зріють в кожнім вимені-корзині
вогкість балки, співи горобців,
мрії, згадки, задуми козині,
спінені в неспиннім молоці.
© Сашко Обрій.
09.04.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944802
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.04.2022
автор: Олександр Обрій