Ми, нескорені, незламні, сильні,
Нас не поставити на коліна.
Ми, є лицарі, козаки вольні-
Зростаємо дубом на руїнах.
Ми, ніколи не вмремо... ми, живі!
Дух українця, мрій не спалити.
Хто бажає смерті іншим крові
Той, буде вічно в ізгої жити.
Хто копає ближньому могилу
І той, раптово сам в яму впаде.
На дитя застосовує силу
Того, від Бога небесна кара жде.
Мертві воскреснуть явором, дубом,
Кленом, тополею край дороги.
І хижу стаю ведуть до згуби
А птаху миру до перемоги.
Ми, не німі раби, не кріпаки,
Які мовчать на безумство царя.
Ми, з діда -прадіда є козаки
Присягаємо біля олтаря.
''Захищати свій край від ворогів
Старого, малого землю мати.
Ми, є ангели світла для богів
Нас не вбити... та не подолати''.
Ми, молимося до Бога сонця
Віра дає наснаги до життя.
Немає місця тут для чужинця
Який спалює все... вбиває дитя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944727
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.04.2022
автор: Чайківчанка