Десь там високо, понад хмари,
Нас споглядає добрий Бог
І бачить, як ракет удари
поміж цілих летять епох.
"Вони ж, неначе, й не спинялись...
Чи, може, сниться це кому?
Здається, там внизу загрались
малі хлопчиська у війну.
...На що Земля перетворилась?", -
Сльоза пролилася дощем.
Вкраїна тим дощем умилась,
відчувши в грудях млосний щем.
І, мовчки стала на коліна,
піднявши очі до небес.
"Змилосердися... Я - руїна!
Несу століттями цей хрест.
Допоки будуть тіло рвати
моє і душу на шматки?
Скажи, чи довго ще страждати?
Дітей змордованих кістки
Лежать в окопах, на дорогах...
Помилуй, Боже! Захисти...
Нехай лунає в усіх сховах,
що вже нема, нема війни."
Стояла довго так - на мінах -
Не день, не ніч, не рік - віки!
І плакав Бог у тих руїнах,
в яких виднілися кістки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944666
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.04.2022
автор: Ксенія Фуштор