Війна - не завада весні,
що спрагло випурхує з бруньки
під вибухи бомб голосні,
під шал невимовної муки.
Вона постає ще яркіш
на цьому зболілому фоні,
де вражий орудує ніж
по вкритому ранами лоні.
Де братські могили, мов зойк,
найстаршого сивого Бога -
бо, наче, ліпив образок,
а вийшла потвора убога,
Що руки втопила в крові
по лікті, та де там - по плечі...
Та віру гартують живі
і змучені крила лелечі.
І листя оце, що чимдуж
бажає пробитись до ока.
Не руш його, Боже, не руш!
А люттю воздайся на орка
За цю несусусвітню війну,
за стоптані лагідні трави,
за те, що невинну весну
убрав у суцвіття криваве...
8.04.22 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944517
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.04.2022
автор: Леся Геник