Цей світ – чіпкий, грузький, фізичний, грубий,
по нас пройдеться... Й це колись мине.
Заждіть! Стривайте, гряди, гради, груди!..
Лишіть хоч щось, вдихаючи мене.
Цей світ... Чи з ним колись єдиним буду?
Мов скресла темна крига навесні,
нестиме час від часу купи бруду
повз мене світ цей, ніби уві сні...
Йому цілком віддам себе в оруду, –
мізерна крихта, крапля – в океан
пірнаючи, у ньому роздобуду
свій голос, наче біль глибоких ран.
Пізнавши в безкінечності мізерність
думок, бажань, страхів, кумирів, муз,
впаду, мов стигле зерня, в спраглу землю
й зі світом цим в одне навік зіллюсь!
© Сашко Обрій.
24.03.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943370
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2022
автор: Олександр Обрій