78-річний дід Василь із міста Баштанка власноруч підбив ворожий град
Дід Василь проснувся рано:
"Кляті московити,
Тільки ще зібравсь на старість
У добрі пожити.
Те ніщо, що вже, нівроку,
Сімдесят плюс вісім має,
Ще не зменшив свого кроку
Та війна душу ж діймає.
Бісів нелюд, крий же Боже!"
На стару на покутті ікону
Хрест поклав, молився,
Що негоже так сидіти,
Що піде в тероборону.
Слово й діло в діда Василя
Вивертів не знає.
Коле в серце йому війна,
До тероборони поспішає.
Там зустріли його тепло,
Чаєм пригостили.
"Без образ, - сказали ґречно, -
В нас достатньо сили.
Йдіть додому, не турбуйтесь,
Нам пора ж до бою.
За Баштанку, батьку, ми
Станемо стіною.
За Вкраїну, землю нашу,
За народ, степи й пороги.
Будемо бити рашистів,
Щоб у тих, тікаючи, лопотіли ноги."
Запалив цигарку дід,
Взяв у руки смузі.
" Полишу і я свій слід,
Щоб було катюзі по заслузі."
Тай за хлопцями ярком,
Бачить, град ворожий.
Смузі вже з червоним язичком.
Рвучко кинув. Бах. Ворожить.
Запалало все навкруг,
Рій осколків градом.
"Буде вам й Гоморра, і Содом,
Хоч я й поза штатом."
25.03.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943243
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.03.2022
автор: Валентина Ланевич