Струнка, тонесенька берізка,
Росте самотньо край села.
Була весела, мов дівчисько,
Отак жила, не знала зла.
Прохожі часто зупинялись
Перепочить в спекотні дні.
Своїми вітами схилялась,
Чудовий спокій у тиші.
І все було б отак чудово,
Допоки не прийшла війна.
Ревли снаряди щодобово,
Ступить боялася весна.
І гуркотіли десь гармати,
Кровавий бій ішов в степу.
Земля примушена стогнати,
І потекла сльоза скупа...
Та все проходить, час минає,
Берізка вже тут не одна,
Могилку вітер доглядає,
Постійне місце для житла.
Хтось посадив червоні маки,
Чи вітер зерня це приніс.
Нема ніякої ознаки,
Не знає це й старий праліс...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942820
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2022
автор: Н-А-Д-І-Я