Ніколи нам життя не вистачає...
Не станем тими, ким повинні буть.
Нам дуже важко інших пробачати,
Натомість легко щось колись забуть...
Життя іде... А ми за ним - ніколи...
Втрачаєм друзів, люблячих... Авжеж!
Бо ми є дивні. Досить дивні люди.-
Тримаємо в собі вогонь пожеж...
Ніколи нам життя не вистачає...
Згораємо, не кажучи "люблю".
І не встигаємо промовить "пробачаю",
Стоячи́ у прірви...на краю...
Сідаємо у потяги далекі,
Тікаємо у зморені міста...
І кажемо, що нам ніхто не треба.
Хоча за кимось так пече душа...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942366
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.03.2022
автор: Тетяна Білогай