Нехай іде. Спинять її не буду...
Годі вже писати ті казки.
Знаю, що ніколи не забуду
Моментів тої спраглої весни...
Нехай іде шляхетна божевільна...
Нехай надалі фанатіє від життя...
Не стану їй кричати, що потрібна.-
Я для того, ма́буть, заслабка...
"Нехай іде. Не треба більш нічого...",-
Шепоче тиша, зранена у грі...
Слова миттєво блискавкою в душу -
І знову світло в темній глибині...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942026
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.03.2022
автор: Тетяна Білогай