Десь на росіі рідні сестри...
Тепер, на жаль, їх вже нема:
Нитки родинні зовсім стерти
Змогла проклята ця війна.
У чотирнадцятім мовчала,
Як сина везли хоронити,
Хоч горе серце розривало
Й не знала, як надалі жити.
Тепер відкрито заявляю:
Рідні́ позбавила війна.
Я вашу рашу проклинаю!
Хай Бог змете її дотла!
Нехай сторицею віддячить
Всім вам за горе, за війну!
Я вам ніколи не пробачу.
Поставлено між нас стіну.
Як стадо вас усіх зганяли
І відправляли на війну.
Ви свого «путька» не спиняли,
Принесли горе нам, біду.
Тепер стріляєте відкрито
По наших селах і містах.
Людей, дітей вже стільки вбито!..
А вам загарбати - мета?!
Загарбати і нас звільнити?..
Від чого?– я питаю вас.
Одне лиш - нас життя лишити!
І це ви робите всякчас.
То хто із нас – оті фашисти?
Включайте мозок, накінець...
Ми вас зметем і зробим чисто...
Моліться Богу, вам– кінець!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941831
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2022
автор: Ольга Калина