Пройшло століття.. Знову Крути...
І знову йде запеклий бій.
Чи заново змогло б все бути
У день новий воєнних дій?!
Свою Вітчизну відстояти
Тепер ми здатні на цей раз.
А довелося ж то чекати
Століття довге... І весь час
Була рідненька Україна
Під гнітом виродків совка:
Весь час схиляли на коліна
І рід наш нищили дотла.
НКВДешники, чекісти
Людей гноїли в Соловках..
За правду, віру, совість чисту
Ми помирали в таборах.
В страшні часи голодоморів
Та у буремні дні війни
Багато гинуло народу,
Та не зламалися вони.
Дух український не зламати,
Не знищити козацький рід!
Умінням Неньку захищати
Ми дивували цілий світ.
І знову Крути, знов стріляють,
І знову танками повзуть.
Ординцям хлопці страх вселяють,
Та з дронів їх добряче б’ють.
Те ж саме поле, ті ж дороги,
Проте війна уже не та.
Москва принесла смерть та горе,
Тепер горіти їй до тла!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941574
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.03.2022
автор: Ольга Калина