***

Сховаю  обличчя  і  більш  не  побачу  утоми.
Знов  розлетиться  щастям  осяяний  сміх.
І  я  зрозумію-  сьогодні  вже  справді  удома,
Бо  серденька  трепет,  на  щастя,  іще  не  затих...

Інакше  тут  сходить  вогнем  поціловане  сонце,
Інакше  лякають  подібні  до  сну  міражі.
Якось  наївно  і  зовсім,  здається,  невтомно
Вкривають  бульвари  мої  нетривалі  дощі.

Я  знов  усміхаюсь,  бо  чую  оманливу  тишу.
Її  виконання  зривається  й  далі  летить...
А  стукіт  сердець  непорушний  і  все  ж  нездоланний-
Його  бо  не  може  і  тиша  ніяк  перебить...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941413
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.03.2022
автор: Сара Ґоллард