Окрай розлогої калини,
Де ліс до кручі притулився,
Якоїсь грозової днини
Струмочок джерельцем пробився!
Поглянув вгору, оглядівся,
І знову в глиб землі забився,
Бо світу білого злякався,
Що перед ним на мить роздався!
Між коренів принишк, сховався,
Дрижить і злякано шепоче:
— Матусю, я туди не хочу,
Я там ледь з кручі не зірвався!
Земелько, матінко рідненька,
Не хочу в світ той, люба ненько!
Шепоче матінка: — Мій милий,
Весь час триматись за спідницю,
Струмочку, любий — не годиться!
Прийшов твій час! Набравсь ти сили!
Не бійся, синку, світ той білий —
Безмежний, звабний! Будь сміливий!
Пора від милого порогу
Поплинуть в дальнюю дорогу!
Пливи крізь доли, стань рікою,
Зроси в посуху спраглу ниву,
І повноводним щедрим пливом
Зіллєшся з хвилею морською!
Струмочку, синку мій рідненький,
Збирайся, милий, потихеньку...
Зітхнув струмок, пробивсь нагору,
Спинивсь на схилі, обдивився!
Й джерельцем чистим, з косогору,
До світу білого пролився!
* * *
Я пам'ятаю те джерельце,
Якийсь прохожий — добре серце
Зладнав із лубу жолобочок,
Та ще й з берести туєсочок!
Вода в струмочку — ломить зуби!
Словами смак — не передати!
Вільхи горішків, листя дуба —
Всіх трав ввібрала аромати!
Дзвінким маленьким водограєм
Зіскочив з жолобка струмочок,
Сповна наповнив туєсочок
Й чимдуж, побіг до долу з гаю!
Лиш мить — і він скотивсь в долину.
Не став ніде, не забарився,
В обіймах річки, що там плине,
У день погожий опинився!
Спокійна й сонна, як здавалось,
Та річка Родвіною звалась...
Несла тихенько води вдаль —
Прозорі, чисті, як кришталь.
Під тінню пралісів поліських,
Крізь хлібні ниви на осонні,
Через просторні оболоні
Лежав той шлях її неблизький.
По Прип'яті, Дніпру до моря,
До хвиль солоних — вольна воля!
* * *
Так плинув час — не знали горя.
Річки текли, як час — невпинно...
Вогняна раптом спала зоря,
А ймення зорі тій – Полин¹.
Полином Родвіну накрило,
І згіркла чиста і прозора...
Без ліку люду поморило,
Жахливі згадки про ту пору!
До моря щоб не сплив полин,
Брутально річеньку спинили —
На ній загату спорудили²
І Родвіни скінчився плин...
Рвонулась річка з берегів,
Аби не втратити свободу!
Та не здолала перешкоду —
Лиш розлилась серед лугів...
Дрібною рясочкою вкрилась,
А з часом поросла травою,
Ще й комишами, осокою–
Болотом Родвіна зробилась
І плинуть вдаль — нема вже сили —
Попала річенька в неволю...
* * *
А джерело? Струмочок милий?
–На схилі ще дзвенить джерельце,
Та де ж прохожий — добре серце,
Що зробить з лубу жолобочок,
Ще й берестовий туєсочок?
Вода в джерельці — ломить зуби!
Ввібрала лісу аромати:
Трави і листя, хвої й лубу!
Смачна — словами не сказати!
Немов сльоза, жива водиця,
Та тільки нікому напитись —
Людей давно нема в окрузі!
Нема ні в лісі, ні в ярузі,
Нема ні в селах, ні в містах,
Ніхто не порпається в полі,
Хати безлюдні сіють страх,
А вікна в місті повні болю!
Коли вогненна впала зоря,
Трава, земля, й мала билина
Гірким наповнились полином...
В той час зазнали люди горя —
Тікали всі — старе, й дитина —
Домівки рідні залишали,
Нічого з хат не забирали,
Зривались з місця... На чужину...
Струмок самесенький лишився,
Він із берізкою здружився,
Дзюрчав їй тихо щось на схилі
І мріяв про солоні хвилі...
* * *
36 років по тому.
Пройшли роки... Світ став інакший.
Але не гірший і не кращий,
На сонці ніжились, дрімали,
Біди ніщо не віщувало...
Напасть прийшла, коли не ждали.
Берізку, варвари, зрубали,
У грязних кирзових чоботях,
В багнюці, полині й болоті
У воду вперлись до струмочка:
— Сматрі, Ярьома, ручєйочєк,
Савсєм, как дома, в Яраславлє.
Давай-ка сдєлаєм чайочєк
И фляги здєсь панабіраєм!
А патом, ядрєна мать,
Паєдєм Кієв ваєвать!
Стоїть їх двоє, в камуфляжі,
Тупі, жорстокі і байдужі,
Чужого світу персонажі,
Ненависні, гаспидські душі:
— Земелько, матінко рідненька,
Що твориться, кохана ненько!
Не хочу я їх напувати —
Загарбників, чужих солдатів!
Дістали фляги, нахилились —
Армійські фляги у обох...
Струмок в світ білий подивився,
А потім вмер і пересох...
Загарбникам не дав напитись,
Не дав їм спрагу вдовольнити,
Бо краще вмерти, чим змиритись
І в рабстві, під п'ятою, жити!
— Куда ето вода дєвалась?
Сквазь зємлю на глазах ушла!
Хатя би капєлька асталась,
Наситіть жажду не дала!
Тож спраглі злющі ще кружляли
З пустими фляжками в обох,
А десь, в далекім Ярославлі,
Струмок російський теж засох...
* * *
¹Вогняна раптом спала зоря - І засурмив третій Янгол, і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води, як полин, і багато з людей повмирали з води, бо згіркла вона...
Об'явлення св. Йоана Богослова
8:10-11
²дамбу спорудили - Google координаты
цього місця 51.363176,30.116286
Лютий - березень 2022 р.
Січень 2026 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941409
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.03.2022
автор: Родвін