Інша історія

Стукав  дощик  цілу  ніч  
У  похилену  оселю,  
Розтопив  стареньку  піч,
Щоб  зігріти  стіни,  стелю.

На  подвір'я  за  водою  
Тільки  вийшов  за  поріг,  
Стоїть  кінь  незнаний  мною,  
На  спині  чи  горб,  чи  ріг.

Поклонилися  у  ноги,
Наче  я  вельможний  пан:  
«Ми  з  далекої  дороги,  
Я  Булут,  а  це  Султан.

Тут  його  вірніші  слуги,  
Краще  військо  і  гарем,  
Сто  голів  іще  обслуги»  —  
Освітив  ледь  ліхтарем.

А  у  мене  річ  відняло,
Я  йому  ні  те,  ні  се:
«В  мене  місця  надто  мало!»
Він  мені:  «І  так  зійде».

«Так  заходьте  до  хатини,  
Коней  дивних  у  сарай».  
А  один  біля  малини  
Колючки  жує  шахрай.

Так  вся  свита  із  подвір'я  
По  кімнатках  розійшлась,
Хто  подушці  місить  пір'я,
Хто  султанові  прийшлась.

А  одна  за  мною  слідом  
Невибаглива  струнка,
Закрутилася  з  обідом,
Надоїла  молока.

Врізав  півника  поночі,
Буде  борщ  і  холодець,  
А  у  неї  чорні  очі  
Все  шепочуть:  «Молодець».

Як  чарівна  Українка,
Чує  серце  козака,
А  хода  немов  пір'їнка,  
Все  злетіло  з  язика.

Зашарівся  я  до  сказу  
І  стою  немов  німий,  
Закохався  я  відразу  
В  її  образ  чарівний.

Але  ж  як  це  пояснити?
Ні  обличчя,  ні  слова  
Так  змогли  заворожити,
Захміліла  голова.

Так  хмільний  ходив  до  ранку,
Все  шукав  її  в  юрбі,
Всі  зібрались  вже  на  ганку  
Далі  їхати  собі.

Поклонилися  щедротно,
Дали  золота  й  пішли,
А  в  мені  по  ній  скорботно  
Квіти  суму  аж  зійшли.

Постояв,  побрів  до  хати  
І  закляк  в  її  очах...  
«Як  тебе  почнуть  шукати,  
Знайдуть  тільки  по  речах.

Одягай  сестричкин  одяг,  
Свій  у  піч  з  дровами  кинь!»  
Туть  повіяв  дверний  протяг  
І  копитом  стука  кінь.

Я  обличчя  їй  у  копіть,  
Вмазав  щоки  буряком  
І  із  криками:  «Ну  досить!»
Вигнав  з  хати  будяком.  

«Іди  геть,  гуляща  дівко,
Не  сестра  ти  більш  мені!»
І  заплакав  гірко-гірко:  
«Ай  гори  ти  у  вогні!»

Охорона  озернулась  
І,  нічого  не  спитав,  
До  Султана  повернулась,
А  я  рачки  реготав.

А  вона  давай  зі  мною  
Заливатися  слізьми:  
«Буду  парубок  з  тобою,
Я  дружина  хоч  куди!»

Я  у  відповідь:  «Спочатку  
Хоч  скажи  своє  ім'я».
А  вона  мені  печатку:
«Роксолана  я  твоя!»

                                               Олександр  Кармишев
                                                                     10.02.2022

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939874
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.02.2022
автор: Oleksandr Karmyshev