Ще не співають солов"ї,
і не кують зозулі...
Та вже вчуваються мені,-
весни вітри і бурі...
В містечку я давно живу,
Долинською що зветься...
І кожну мить я щось ловлю,
і все мені вдається...
Та за селом сумую я,
за мамою і татом,
на жаль можливості нема
зустрітись мені з братом...
Погодками були ми з ним,
і розмовлять любили,
і ще й ділилися усим,
й про все ми говорили...
Косили ми самі траву,
і сіно ми сушили,
живність кормили всю свою,
і рибу ми ловили...
Тата і мами вже нема,
та вже немає й брата,
тому в душі моїй зима,
лиш згадок є багато...
У снах своїх вже бачу я,-
село своє і хату...
У ній жила моя сім"я,
на щедрість вся багата...
І літа я ось знову жду,
в село поїхать мрію...
Щоб поклонитися селу,
допоки ще живу я...
Ще заспівають солов"ї,
і закують зозулі...
Весна всміхнеться всім й мені,
зникнуть вітри і бурі...
Як би ще й вірус відійшов,
й війна щоб закінчилась,
і мир у кожен дім прийшов,
і правда, щоб вернулась...
Тоді б всі люди зажили,
і стали б всі добріші...
Співали люди всі пісні
І стало б все хороше...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939785
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2022
автор: геометрія