Старий колгоспний сад пиляли швидко:
Гуло зо два десятки гострих пил,
Коріння яблунь витягли до нитки-
Тягли ж бо його сотні кінських сил.
А сад же цвів ! Котився травень лунко,
Сміявся сонцем, бджолами гудів,
І ніс за вітром смак гіркого трунку
Із цвіту й соку спиляних рядів.
Пташиний плач стояв , мабуть , в повітрі -
Не чуть було за гулом. Обірвав
Ті пИли вечір, і в нічній палітрі
Лиш сумно соловейко заспівав.
Та зранку знов було над чим тужити-
Ці сніжні кучугури - то гілля
Ще повне соку свіжого лежить там
Цвіт не осипався , і навіть не зів'яв.
На нього звично позлітались бджоли
Спішать , бо і нектар там і пилок,
Ось щиглик оглядається довкола,
Там зяблик щось шукає між гілок.
А в небі над усім цим - птАхи роєм
В пташиній паніці летять туди - сюди -
Свій дім не взнати у новІм покрОї
Нежданої , незваної біди.
Поплакали , та й далі із журбою
Шукать собі місця для гнізд нових.
А цвіт засох , посипався охрою,
І так , вмираючи, повільно сад затих.
Життя продовжується - сонях зацвітає
На місці яблунь . Вулики звезли.
Колише вітер поле золотаве.
Але чому ж немає там бджоли?
Чи то земля і досі стогне болем -
Мовляв, зажди , тут вчора смерть була .
Та сумно якось біля того поля
І не летить на ті місця бджола...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939369
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2022
автор: Lesya Lesya