Не поспішай, мій листопаде. Сл. Світлани Моренець

В  свитинку  вбрана  золоту
біжить  стежинка.
На  самоті  в  міськім  саду
гуляє  жінка.
Там,  де  людський  потік  і  шум
враз  не  нахлине,
у  царство  спогадів  і  дум
вона  полине.

Нашепче  їй  осінній  сад
те,  що  й  забула,
і  спогадів  тих  зорепад
несе  в  минуле,
де,  як  травневі  солов'ї,
вона  співала,
і  де  любов  знайшла  її  –
у  дар  дістала.

І  стрімко  спогади  пливуть
крізь  біль,  страждання,
переосмислюється  суть
і  сподівання...
Навіяв  місяць-вітровій
і  грішне,  й  чисте.
Не  остуди  її  надій
лиш,  Падолисте!..

В  полоні  спогадів  брела
в  заду́мі  жінка,
в  глибоку  осінь  завела
її  стежинка...
О  Листопаде,  приласкай,
теплом  підтримуй.
Не  відлітай!  Не  відпускай
її  ти  в  зиму...
ПРОГРАШ
О  Листопаде,  приласкай,
теплом  підтримуй.
Не  відлітай!  Не  відпускай
її  ти  в  зиму..
Не  відлітай!  Не  відпускай
її  ти  в  зиму..

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938878
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.02.2022
автор: Анатолійович