Нині спокою нема,
в України долі...
Вірус злий і ще й війна,
на життєвім полі...
Відчуваю бува й я,
душа моя плаче...
А чого не знаю я,
без причин неначе...
А бува нестримний сум
у душі буяє...
Ще й погода, як на гріх,
вітром обвіває...
Бува й відчай огорта,
аж дух забиває...
І нервова суєта
думать заважає...
Так із сумом я й живу
вже багато років...
Болі й прикрощі терплю
в долі синьоокій...
А щоб зникли глум і сум,
я за стіл сідаю,
щось з мізків і своїх дум
писать починаю...
Пишу прозу і вірші,
і казки буває...
Стає легше на душі,
і біль той зникає...
Діти й внуки в мене є,
та живуть далеко...
В них життя - буття своє,
та і їм нелегко...
Ще й невдячна ця зима
з снігами й дощами...
Знаю прийде ось весна
з теплими деньками...
Знають всі і знаю я,-
весна прийде вчасно...
Як мине вірус й війна,
все буде прекрасно...
А сьогодні ще зима
весело гуляє...
Хоча спокою й нема,
весна забуяє...
Нині ж спокою нема,
в моїй Україні...
і не винна в цім зима,
мабуть всі ми винні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938745
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2022
автор: геометрія