сиділа сама, лиш з лінивим
чорним котом на своїй голові:
нарешті сама! нарешті
маєш нагоду й причину
зітхати, плакати й тужити
за минулим, що його
не можна воскресити.
життя подібне до ескалатора:
ти їдеш то вниз, то вгору.
це легко запам'ятати,
й ніколи не помилятися, –
та важко згадати забуту пісню,
коли треба тепер і негайно.
бездумний поспіх – це знаряддя вбивства.
ти бачиш це. ти бачиш голі стіни,
заплямовані тінями паніки та істерії;
ти бачиш слово "пустка",
повторене безліч разів
в порожніх лунких, а проте безмовних,
закапелках величного храму кохання.
сцени й картини з твого минулого
розгортаються в пам'яті аж до світанку.
а вранці ти вийдеш надвір,
і гукнеш до народу: тихо!
майте віру в ваших серцях,
і не розгойдуйте світу
life's an elevator, t.rex
https://www.youtube.com/watch?v=sLK7irUXaC8
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938192
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2022
автор: mayadeva