Клен на щастя навіяв листя немов зір
Зелене, червоне золоте, багряне.
Усміхнулась осінь поміж віт - синіх гір
Клен берізку обняв, як сонце жадане.
Іду осінніми стежками в листопад
Втішають, ще пізні квіти душу мою.
Віддала б все, лиш би вернути час назад
Щоб друже з тобою зустрічати зорю.
В краї далекі відлетіли журавлі
І стелиться туман на голубу блакить.
З гілля опадає листя несе жалі
Втративши любов серденько болить, щемить.
Ставить осінь на листі золоту печать
Я збираю у жмені сплести віночок.
Виграє клен на гітарі струни дзвенять
Відлетіло за вітром літо, як листочок.
А ще не вечір, а лиш полудень життя!
Скоро зима і так далеко до весни.
В казковий рай літа немає вороття
Роки пролетіли, як коні скакуни.
Я, ще не бачила життя, ще не жила...
А вже в моїм садочку осінь золота.
Листячко золоте розпустило крила
У мінорній октаві звучить висота.
Дякую, тобі світе за земну красу!
За осінь і неповторну мить щасливу.
Я кожен день життя до зірок вознесу!-
І за милим полечу - в зиму сиву.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937630
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2022
автор: Чайківчанка