Напнула святкову, тернисту хустину,
Ще й шубку зимову, сріблясту вдягла.
Окраса садиби й старенького тину -
Святим оберегом Калина була.
У бік її зиркають голі дерева,
Скрегочуть гілками,чекають весни…
На стовбурі сяє сльоза кришталева,
Там сплять під корою омріяні сни.
Вклонилась привітно, гостинно Калина -
У полудні сяєвом бісер заграв…
Всміхнулась, немов молодая дівчина,
Бо личко рум’яне Мороз цілував.
Їй лагідно пестив Вітрець усе тіло,
Боявся порушить палітру краси…
Хоча до знемоги, бувало, кортіло,
Ту випити вроду з води і роси.
Снігур чепурний завітав на гостину
Вмостився в долоньки красуні тії.
І щедро посипались на скатертину
З цілющого грона серця золоті.
16.01.2022
Л. Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937150
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2022
автор: Любов Таборовець