«Усі кажуть, що Святий Миколай приносить подарунки. Щороку пишу йому та прошу песика, проте отримую зовсім інше. Сьогодні я не спатиму, чатуватиму на Святого Миколая», — міркував Сашко й виглядав у вікно, пильно придивляючись до темряви, але сон зморив його.
Уранці Сашко знайшов подарунок під подушкою. На жаль, це був не пес. Нічого не вдієш!
Випав лапастий сріблястий сніг, тож хлопець швидко зібрався та побіг на вулицю. Закортіло зліпити снігову бабу. І закипіла робота, але зненацька, як грім серед ясного неба, щось жалібно заскиглило поруч. На дитячому майданчику метушилося цуценя: йому було холодно і страшно. Сашко кинувся до малого, узяв його на руки й заховав за пазуху.
Морозно. Хлопець чимдуж біг додому. «Не замерзни! Будь ласка, не замерзни!» — він бурмотів собі під ніс, притискаючи цуценя до себе.
Ось уже видно будинок.
За годину щенятко пило молоко й з цікавістю розглядало все навкруги.
— Матуся скоро прийде з роботи. Я скажу, що ти — подарунок від Святого Миколая. Ти такий кумедний! Які в тебе великі вуха! Як тебе назвати? Назву тебе Лютим, бо сьогодні лютує справжня завірюха, — радісно промовив Сашко, притуливши до себе крихітку. Лютий ткнувся хлопцеві в ніс своїм вологим носом, ніби цілуючи його.
*** *** ***
Весна змінила зиму. Зараз вже ніхто не впізнав би кволого цуценяти,адже малюк перетворився на великого дорослого пса. Лютий бігав по траві за метеликами, а за ним — Сашко. Весело!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936676
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2022
автор: Міла Перлина