Ліси благають спокою і тиші.
А всюди п’яні крики пилорам.
Чи киснем ти, людинонько, не дишеш?
Ду́ші дерев це не дешевий крам.
Вони живі. В них є своє потомство.
Вони колишуть, мов дітей, – гілля.
Настане і твоїм онукам помста –
безчинств не терплять небо і земля.
За все в житті нам прийдеться сплатити.
За кожне древо і за кожний кущ.
Бо зрубані ліси, як вбиті діти.
Тож не вбивай і не тривож їх душ!
11.01.22р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936596
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2022
автор: Микола Соболь