Її любов'ю душу прокляла...
Без неї я не зможу...не зумію...
Вона-ковток для спраглого Життя,
Яке іде, все бачить...розуміє...
А дощ не сніг, а сонце не вогонь...
Нерідні, бачте, ближніми не стануть...
Її зоря...вона серед зірок.
А де ж моя? Згубилася? Пропала?..
Вона мені наврочила любов...
Її словами смуток колисаю...
Хоч рідні тільки душі, а не кров,
А серце тихо "мама" називає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936561
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2022
автор: Тетяна Білогай