обідньої пори йду до моєї маленької,
маючи намір забрати її на село, на венерин хутір.
бо в цьому райцентрі й люди носять пожмаканий одяг,
а сплять на залізних ліжках, і мають порожні голови,
і зовсім нема де рибалити, і немає такої церкви,
щоб бити в усі її дзвони, і маленька б мене почула.
тут щоразу, коли погляну в вікно,
бачу старого похилого психоделіка-листоношу:
він прийшов не з листом, не з газетами,
але з таємним бажанням
вкрасти мого велосипеда,
що спокійно стоїть під сараєм.
тут лиш один щиросердий ангел
співає моїх пісень:
моя білорука леді. мабуть, я заберу її
аж на венерин хутір, де завжди гарна погода.
коли я вперше її зустрів, нізащо її не впізнав би:
зігнута рама, розбитий ніс, вісімки на колесах.
над нею вже, здавалося, кружляв зловісний ворон,
а тепер – все гаразд, я безтямно в неї закоханий,
і кохатиму доки живий. так, це – щаслива думка:
забрати її на венерин хутір, де життя – солодке, як мед
venus loon, t.rex
https://www.youtube.com/watch?v=azhEdVhwflE
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936168
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.01.2022
автор: mayadeva