Сніговик не боявся сльоти
і чекав гамірливу малечу.
Хоч краплини, як сльози на плечі
накрапали йому цілий вечір…
Він терпіти не міг самоти.
У жданні відкривається суть.
У чеканні ми вірим і любим,
і солодшають милої губи…
А дощі? А дощі хай ідуть.
Хай ідуть, хай згущається мла.
Десь є та, що у відблисках шкла
до останньої краплі була.
І не слухала слова огуди.
Що поробиш: всі люди, як люди.
Лиш сніжинка сльозою стекла.
06.01.22р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936088
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.01.2022
автор: Микола Соболь