нові дороги прогризають гори місяця.
опівночі – пора пісень немовлят-ангеликів.
хто не бачив, не повірить в храм, де сходить сонце:
його викопують з землі срібними лопатами.
стрибай, коли перші промені ковзнуть каламутним небом.
тут, внизу, радіяція та сльози випалюють очі,
й ти чуєш темряву як голос вранішнього сонця,
а похмурий туман – як радість тих, що його вітають.
прощавай, моє кохання! – жінка в рукавичках
зітхнула до князя брехні, й стала залізним ідолом.
сторонній, що це споглядав, усміхнувся до них обох;
похмурий туман остаточно проковтнув і мене, й тебе
misty mist (highways), t.rex
https://www.youtube.com/watch?v=Ok2YHYrpCVo
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936064
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.01.2022
автор: mayadeva