Ось і минула моя осінь,
вже обняла мене зима,
предовгі ночі й часом сльози,
і знову спокою нема...
А мені сумно, й навіть гірко,
й наспокій душу огорта,
Буває холодно і сумно,
минула осінь золота...
Та я змиртися все ж мушу,
ну, що ж зима, то є зима...
Нові з"явилися турботи,
й спокою, звісно, знов нема...
Знов додає зима скорботи,-
вірус, неправда і війна...
І додались нові турботи,
і радості чогось нема...
Зима нову дарує долю,
і знов ідилія сумна,
і огорта мене неволя,
та ще ж і довга ця зима...
Все ж якось зиму перебуду,
не вічна ж все таки вона...
Весну чекати, як всі буду,
прийде із часом знов весна...
В зимі я вижити зумію,
вона ж й хорошою бува,
і я ще з нею подружуся,
й скажу їй лагідні слова...
Надіюсь, що зима почує,
й не буде дуже допікать...
І стане лагідною дуже,
й мене не буде ображать...
Отак надією й живу я,
що ще діждуся я весни...
Весна мене може почує,
додасть наснаги без біди...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934848
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.12.2021
автор: геометрія