Всередині й довкола все застигло.
Завмерло, захиріло, відцвіло.
Не тупиться лише незрадний стилос.
Я вірю: це антракт – не епілог!
Це лущиться чимдуж із нас – я вірю! –
усе нездарне, немічне, старе,
неначе на траву – зміїна шкіра.
Все ґрунт собі удячно забере.
Минучість невблаганно перемеле,
немов пожухлі знімки, безліч ер.
Минуле – спорожнілий, спитий келих!
Майбутнього немає. Є тепер!
© Сашко Обрій.
10.12.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934746
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.12.2021
автор: Сашко Обрій