"Колосок... Хоча б один-єдиний колосок", —
У Бога з відчаю й надією просила,
"Нагодувати моїх голодних діточок", —
Думками мати в хатині голосила.
Знесилена у відчаї й німім безсиллі
Благає мати: "Господи, допоможи..."
В її душі, в маленькому й сухому тілі
Ще жевріє вогонь надії й доброти.
"Чому завмерли дітоньки!? Чому не плачуть!?" —
Як впала в темне забуття, не пам'ятає...
А їсти хочеться, але вона терпляче
Життя хвилини у смерті вириває...
Болить душа, сльози на очах за ті часи,
За лютий голод, що прийшов в нашу країну.
І я благаю, і ти зі мною попроси:
"Дай Боже миру, достатку Україні!"
© Svetoviya. 21.12.2021
Ілюстрація з інтернету . Дякую автору!
Мені пощастило доторкнутися і прожити певний час з людиною, яка для мене історична особистість. Це моя прабабця Марія Андріївна Левіцька,1909 року народження, яку з моєї подачі всі називали баба Маня.
Спогади з дитинства бабусиних розповідей про роки Голодоморів, надихнули на створення цього вірша.
Дякую за увагу!
Вічна пам'ять всім невинно убієнним!🙏
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934579
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.12.2021
автор: Svetoviya