Міцно нагостривши вуха й бивні,
доки в людства з глуздом – не гаразд,
знов мені билини давні й дивні
пошепки розкаже Слон-гора.
Про славетних пращурів звитяги.
Про нащадків мудрі відкриття.
Слоне, знов на світ мене витягуй,
зранку розминаючи кістяк.
Мохом і лишайником порослі
камені та притчі у гори.
Я до світла рухаюсь наосліп.
Слоне, не мовчи лиш – говори!..
Радо кіз панкратівських зустрінеш.
Зиркнеш мимохіть у бік тюрми.
Щось іще розкажеш про коріння, –
крізь які пройшло воно шторми.
Бивнем поведеш, а потім вухом.
З Бугом про своє погомониш.
Скільки б, Слон-гора, тебе не слухав,
спокій зріже вулик гамірний.
Він мене не зловить і не спинить.
Мчу крізь всі загати й блокпости,
в тебе щоб замріятись на спині,
сонце із тобою провести...
© Сашко Обрій.
* Слон-гора - узвишшя, що знаходиться неподалік с. Панкратове (Миколаївщина).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934533
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.12.2021
автор: Олександр Обрій