Все менше світла. Більше й більше тьми.
Хто відає, яку затіяв гру День?
То просто в метушні незчулись ми,
як в чорному плащі нагрянув Грудень.
Куценький День затисла довга Ніч
в тісних лещатах пристрасних обіймів.
Веліла не перечити(!): темніть
в години світлі, ледве пообідні.
Грудки землі замерзли у віках,
розтоптані возами... Вік сучасний
холодними неонами пропах
і трасами, що душаться від астми.
Над світом чахне Ніч, немов Кощей.
Чорти цілують трон її козирний.
Ти ж, Грудню, не здавайся! Бийся ще!
Стужайло. Студень. Хмурень. Першозимник...
Громадить орди нечисті Пітьма.
Але зійдуть на пси її старання.
Йде Сонце. Часу в Ніченьки катма.
Невдовзі спурхне День, мов пташка рання.
© Сашко Обрій.
01.12.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934245
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2021
автор: Олександр Обрій