За вікнами на всю періщить дощ.
Це осінь так прощається і плаче.
Намокла хата впоперек і вздовж,
і літня кухня, і журба собача...
Сарайчики сиріють і тремтять,
немов маленькі голі цуценята.
Город набух. Усе сільське життя
обм'якло, мов з хреста допіру зняте.
Намок горіх. І залишки плодів
безладно пожбурляв собі під ноги.
Акації, мов діви молоді,
скоцюрбились від холоду й знемоги.
Одне вітрище свище – не мовчить!
Хатам і вишням б'є у мокрі груди.
Свинцеве небо пише довгочит.
В чорнилі хмар на села суне грудень.
Надворі під ударами дощу
розквасилась земля. Рвонули ріки.
Поливши землю, дощ зненацька вщух.
І півник на кутку закукурікав.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934081
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2021
автор: Олександр Обрій