Змії́ невмисно малюка вкусити
прийшлося – наступив на неї він.
А батько, як помер у нього син,
хотів біля нори змію забити,
але поцілити все ж не вдало́сь,
лиш камінь від сокири розколовсь.
Злякався селянин, почав миритись.
У відповідь змія йому сичить:
– «Ми станемо довічно ворогами –
мені нагадуватиме це камінь,
тобі – могила, де твій син лежить.»
Мораль: кого образили колись,
не переймайся, але й не мирись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933537
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2021
автор: Анатолій Костенюк